Поки світові лідери у високих кабінетах малювали контури майбутньої безпеки, на теренах Східної Галичини назрівав шторм, який назавжди змінить долю мільйонів людей. Чому колишні сусіди по Австро-Угорській імперії взялися за зброю у боротьбі за Львів?
Через глобальне протистояння Четверного союзу та Антанти світ тоді перебував у стані тектонічних зрушень. Президент США Вудро Вільсон запропонував свої знамениті «14 пунктів» миру, які мали стати фундаментом нового світового порядку.
10-им пунктом американський президент обіцяв народам Австро-Угорщини автономію, проте польському питанню він приділив особливу увагу, прямо наголосивши на відновленні незалежної Польщі. Це стало каталізатором.
«Він не казав, які держави, але виокремив польську державу, що вона має відродитися», — пояснив історик національного університету імені Івана Франка та член україно-польської комісії з вивчення взаємин 1917-1921 років Олег Павлишин в інтерв’ю досліднику історії Акіму Галімову.
Така вибірковість дала польській стороні потужний дипломатичний козир. Водночас українці Галичини, Буковини та Закарпаття відчули: настав їхній час. 19 жовтня 1918 року у Львові зібралася Українська Національна Рада, до складу якої увійшли ті, хто десятиліттями чекав на цей момент. Депутати та лідери партій проголосили створення української держави в етнічних межах імперії, що стрімко зникала з мапи.
Однак проблема полягала в тому, що уявлення про «своє» у двох народів фатально збігалися. Українці спиралися на право нації на самовизначення там, де вони становили більшість населення. Поляки ж марили відновленням кордонів Речі Посполитої кінця XVIII століття. Це була війна не лише за землю, а за історичну пам’ять.
«Ментальні карти національних територій частково накладалися одна на одну. Обидва народи вважали Львів своїм сакральним центром. Статистика того часу малює складну картину. На початок XX століття у Східній Галичині мешкало понад п'ять мільйонів людей. Більшість із них — українці. Це приблизно 60% населення. Поляків було близько 25%», - підкреслив Акім Галімов.
Однак був нюанс. Українці переважно населяли села, в той час як міста залишалися польськими або єврейськими за складом мешканців. У самому Львові польська громада була кількісно більшою.
Поки українці готувалися перебрати владу у Львові, польські комітети розробляли власні плани захоплення міста. Це була гра на випередження. Кожна сторона вірила: хто перший встановить прапор над Ратушею, той і володітиме краєм.
Як відбувалася битва за Львів, дивись у проєкті дослідника історії Акіма Галімова просто зараз:
Читай також: