Саме ці твердження в інтерв'ю досліднику історії Акіму Галімову проаналізував провідний дослідник Волинської трагедії Володимир В'ятрович, пояснивши, на чому вони ґрунтуються і чому, на його думку, не підтверджуються історичними джерелами.
Згадуються різні літописи, зізнання та рішення Третього збору УПА. Проте, за словами історика, скрупульозна робота українських дослідників в архівах не підтверджує цих звинувачень. Документи, на які спираються прихильники цієї концепції, нерідко виявляються недостатньо обґрунтованими або їхній зміст трактують некоректно.
За словами Володимира В'ятровича, антипольська акція УПА справді існувала, однак її стратегічна мета відрізнялася від того, що прийнято визначати як геноцид. Завданням українського підпілля було позбавити Армію Крайову кадрової бази на Західній Україні. За його словами, метою було знищення польського підпілля, ліквідація населених пунктів, які вважалися його опорною базою, а також готовність до подальших переговорів.
Як відомо з історичних джерел, польсько-українське протистояння супроводжувалося надзвичайною жорстокістю. Люди вбивали одне одного не лише вогнепальною зброєю, а й сокирами, вилами та косами. Подібну тактику терору застосовували обидві сторони, а під час війни воєнні злочини чинилися як проти українців, так і проти поляків.
«Часом вбитих свідомо виставляли на якомусь видному місці для того, щоб інші боялися, для того, щоб знали: от ви бачите, що сталося з цим селом, ви не втечете — завтра це станеться з вашим селом. Але в цьому була жахлива симетрія – так робили абсолютно обидві сторони», - розповів Володимир В'ятрович.
Звідки взялася така всепоглинаюча ненависть між сусідами? Яку ціну заплатили українці за польську політику колонізації та утисків у міжвоєнний період? Більше про це – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: