Життя у великому місті робить людей злими: вчені

У мегаполісі людина швидко розуміє, що допомога і співчуття іншим людям не принесе вигоди.

Американські психологи провели ряд експериментів і виявили, що люди вимикають свою товариськість і дружелюбність, коли справа стосується поверхневого спілкування з незнайомцями.

"Досі ми живемо розумом кам'яного віку, – пояснює психолог Майкл МакКаллен з Університету Маямі. – Наш розум все ще обчислює наслідки і вигоду від взаємодії з іншими людьми".

Саме тому жителі мегаполісів мають репутацією нечуйних і недружніх людей, які завжди поспішають, на відміну від мешканців провінції.

"Я думаю, це не великодушність з'явилася в людях в результаті еволюції, а людина розвивалася в світі, де дійсно не було незнайомців, – каже МакКаллен. – Ми знали всіх. Вони знали нас, і якщо ми не знали всіх особисто, ми знали когось, хто знав цих людей. Таким чином якщо мав місце негативний досвід спілкування, вони могли нам сказати: "О, це жахлива людина". Тепер ми живемо в містах-мільйонниках, де кожен день стикаємося з незнайомцем, про якого можемо сказати: "Я ніколи не побачу його знову, тому мій поганий вчинок по відношенню до нього зійде мені з рук".

20 шокуючих фактів про алкоголь, про які ви не здогадувались

Життя у великому місті знижує інтуїтивну співпрацю, воно швидко вчить, що той "короткий шлях пізнання", який вбудований в наш мозок і спонукає нас бути щедрими або справедливими, можна легко вимкнути. Як тільки людина розуміє, що це не окупається – ані заохочується, ані карається – вона не прагне допомагати іншим.

"Люди усвідомили: те, що вони роблять, не має значення. У вчинків немає соціальних наслідків. Ніхто не похвалить і не допоможе, якщо я щедрий. Ніхто не подумає, що я скнара, якщо я буду жадібний", – пояснює психолог Вільям Маколіфф, провідний автор дослідження.

За матеріалами Daily Mail

Осінь 1938 року назавжди увійшла в підручники з медіаграмотності як класичний приклад того, як безмежна довіра до засобів масової інформації може спровокувати катастрофічні наслідки. 
1992 року мільйони британців зібралися перед екранами телевізорів, навіть не підозрюючи, що стануть учасниками одного з наймасштабніших психологічних експериментів в історії телебачення. 
Чому людство, маючи інструменти для перевірки будь-яких фактів за лічені секунди, продовжує вірити у вигадки? Відповідь ховається у глибоких механізмах роботи нашої психіки.
Сьогодні технологія діпфейку (deepfake), заснована на алгоритмах машинного навчання, дозволяє будь-кому згенерувати фальшиве відео просто на домашньому комп'ютері. 
16092026
Стародавні споруди, які пережили тисячі років дощів, спеки, вологості та морської води, давно не дають спокою науковцям…