Як зазначає видання arkeonews, ця знахідка — ціле поселення, приховане понад тисячу років, — проливає світло на те, як майя жили, торгували та створювали «біле золото» свого світу – сіль.
Унікальний соляний комплекс, відомий як Чо-ок Аїн, був виявлений під водами лагуни Пунта-Ікакос на півдні Белізу. Його розкопали археологи доктор Гізер Маккіллоп та доктор Е. Корі Сіллзом. Завдяки анаеробним торф’яним відкладенням, які запобігли гниттю, тут збереглося те, що, здавалося б, мало б давно зникнути: 56 дерев’яних та три пальмові стовпи.
Ці стовпи обрамлювали чотири будівлі з жердин та соломи, що датуються пізньокласичним періодом (550–800 рр. н. е.). Фактично, перед нами постав повноцінний житловий комплекс майя — тип поселення, який археологи зазвичай вважають «невидимим місцем».
«Невидимі пам'ятки майя, такі як Чо-ок Аїн, ставлять під сумнів наші припущення про те, скільки людей жило та працювало вздовж стародавнього узбережжя, – зазначає доктор Маккіллоп. – Вони нагадують нам, що навіть найпростіші споруди можуть зберігати надзвичайні історії про стійкість, інновації та зв'язок».
Зазвичай дослідники знаходять лише кам’яні споруди та кургани. Житла з жердин і соломи, поширені як серед стародавніх, так і серед сучасних громад майя, повністю руйнуються з часом, не залишаючи слідів. Проте підняття рівня моря під час голоцену затопило цілу мережу прибережних домогосподарств у районі соляних заводів Пейнс-Крік, зберігши їх під захисним шаром торфу.
Чо-ок Аїн був частиною величезної мережі, що спеціалізувалася на виробництві солі, життєво важливого ресурсу. Сіль використовувалася не лише для консервування їжі, але й для торгівлі, і, можливо, навіть як форма валюти.
Дослідники знайшли безліч артефактів, які свідчать про солеварне ремесло: глиняні воронки, горщики для кип’ятіння розсолу, брикети (спеціальна кераміка для виробництва солі).
Майя використовували хитру технологію: вони збагачували солону воду, проливаючи її через багаті на сіль відкладення, а потім кип’ятили збагачений розсіл на дровах. У результаті сіль тверділа у горщиках, утворюючи «соляні коржі» — готова продукція, яку потім розбивали для торгівлі.
Відкриття Чо-ок Аїн руйнує стереотипи про те, що на узбережжі жили лише бідні рибалки. Знахідки говорять про широку торговельну мережу та високий статус поселення.
Серед артефактів, крім інструментів для солеварства, були: окарини (музичні фігурки-свистки) для побутових ритуалів; фрагменти весел, що свідчать про використання каное; засоби для подрібнення кукурудзи.
Ще більше вражає географія походження торговельних товарів: червона белізка кераміка, обсидіанові леза з високогір’я Гватемали, кремневі знаряддя з північного Белізу, навіть фрагмент жадеїтової сокири з долини річки Мотагуа.
Радіовуглецеве датування стовпів підтверджує, що будівництво відбулося між 650 і 700 роками нашої ери. Цей соляний комплекс демонструє, як родини майя жили та працювали навколо свого «білого золота», ставлячи під сумнів наші обмеження в розумінні їхньої історії.
Читай також: