Майже два мільярди людей щодня відчувають наслідки нестачі питної води, а ще більше — хоча б на деякий час залишаються без неї щороку. Звіт ООН показує, що глобальна «водна криза» перестала бути кризою: тепер це постійна реальність.
Людство виснажило природні запаси: річки пересихають, болота та озера зникають, льодовики тануть. За останні п’ятдесят років планета втратила понад 410 мільйонів гектарів водно-болотяних територій — це майже площа Євросоюзу. Близько половини великих озер зменшили свої обсяги, а третина льодовиків зникла з 1970 року.
Постраждали не лише далекі регіони: наслідки відчуваються на місцевих рівнях. У Північній Африці та на Близькому Сході посуха стає нормою, а ґрунти висихають і навіть просідають. У Південній Азії швидка урбанізація та надмірне використання підземних вод змушують міста шукати нові джерела, яких уже майже немає.
Доступ до чистої води перестав бути гарантією. Понад два мільярди людей живуть без неї постійно, а ще три з половиною мільярди відчувають проблеми з каналізацією та очищенням відходів. Наслідки поширюються далі, ніж можна подумати: падіння врожайності, зростання цін на продукти, ризик хвороб та соціальна напруга. Вартість щорічних збитків від посух уже перевищує 300 мільярдів доларів.
ООН пропонує перейти до нового терміну — «водне банкрутство». Він описує стан, коли природні запаси вичерпані настільки, що відновити їх неможливо, і необхідні кардинальні заходи: ощадне використання, перерозподіл ресурсів і адаптація суспільства до нових умов.
Науковці попереджають: три чверті поверхні Землі вже стали сухішими за останні три десятиліття. Зникають не лише річки, а й волога ґрунту, що підіймає рівень моря й створює додаткові загрози для екосистем та міст. Найбільш вразливі країни — з низьким доходом, де люди змушені виживати серед забруднених джерел.
Водне банкрутство планети — не віддалене майбутнє, а наша теперішня реальність. Глобальні зміни клімату та надмірне споживання вже відчутні у містах, селах та регіонах по всьому світу. Людство стоїть перед вибором: або навчитися жити в нових умовах, зберігаючи рештки природного капіталу, або залишити майбутнім поколінням спраглу планету. Звіт ООН — сигнал тривоги: адаптація й координація на міжнародному рівні стали не розкішшю, а вимогою часу.
Читай також: