У 1904 році чоловікам, які не вміли пришивати ґудзики, американська компанія Cooper Underwear пропонувала простіше рішення — сорочку, яку можна було надягати через голову.
Компанія називала її «bachelor undershirt», тобто «нижня сорочка для холостяків». Рекламна ідея була побудована навколо побутової проблеми: жодних ґудзиків, голки чи ниток.
Історія самої компанії підтверджує, що Cooper Underwear на початку 20 століття спеціалізувалася на чоловічій білизні. Сьогодні цей бізнес відомий як Jockey.
Футболку підхопив флот
Наступний крок зробила армія. У 1913 році ВМС США внесли зміни до правил служби та форми. Саме в цей період білі трикотажні сорочки з короткими рукавами та круглим коміром почали використовувати моряки як нижній шар під форменим одягом.
Для флоту така річ була просто практичною. Її легко прати, вона не сковує рухів, а в спеку в ній значно комфортніше працювати.
Іноді моряки залишалися в одній сорочці під час роботи. Так футболка поступово ставала видимою частиною одягу, хоча формально все ще залишалася нижньою білизною.
Потім у справу втрутився Марлон Брандо
До середини 20 століття футболка вже давно перестала бути суто військовою річчю. Але саме кіно допомогло їй набути нового статусу.
У 1951 році Марлон Брандо зіграв Стенлі Ковальського у фільмі «Трамвай «Бажання». Його герой більшу частину часу носить просту білу футболку. Для сучасного глядача це звичайний одяг, але тоді такий образ виглядав зовсім інакше.
У колекції Бібліотеки Конгресу США зберігаються матеріали фільму, зокрема портрет Брандо в образі Ковальського.
Після цього футболка дедалі частіше з’являлася як самостійний предмет гардеробу. Її вже не обов’язково було ховати під сорочкою.
Так проста бавовняна річ, яку рекламували чоловікам, які не бажали пришивати ґудзики, пройшла шлях до масової моди. У цьому переході зіграли свою роль і військова форма, і практичність, і, зрештою, кінематограф.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: