Радіосигнали погано поширюються у солоній воді, тому звичайні бездротові технології тут мають серйозні обмеження.
Інженери MIT Lincoln Laboratory вирішили використати інший принцип. Під час арктичних випробувань вони передали дані від апарата під льодом до приймача на поверхні за допомогою магнітно-індуктивного зв’язку.
- Як сигнал пройшов крізь лід
Експеримент провели навесні 2026 року в районі Уткіагвіка на Алясці в межах Operation Ice Camp, арктичних навчань і дослідницької програми ВМС США.
Дослідники пробурили в лагунному льоду отвір приблизно 0,6 на 0,9 метра. Під ним знаходився шар льоду завтовшки близько 1,1 метра. Через отвір під поверхню опустили дистанційно керований апарат із передавачем компанії Havguard.
Приймач залишався нагорі. Між ними працював магнітний модем, який передавав інформацію за допомогою магнітного поля.
Під час випробування система досягла швидкості близько 1,2 КБ/с. Для сучасного інтернету це мізерний показник, але для такого складного середовища сам факт передачі даних крізь морський лід має практичне значення.
Морська вода добре проводить електричний струм, через що радіочастотні сигнали швидко слабшають під водою. Зі збільшенням глибини проблема стає ще серйознішою.
Магнітно-індуктивний зв’язок працює за іншим принципом і тому може бути придатнішим для коротких каналів між підлідними пристроями та поверхнею.
У майбутньому це дозволило б встановлювати під льодом датчики, роботизовані апарати та інше обладнання, якому потрібно регулярно передавати інформацію нагору.
Команда MIT працювала не лише над передачею даних. Паралельно вчені тестували чутливіші датчики, здатні реєструвати звуки та вібрації арктичного льоду.
Ще у 2024 році дослідники збирали підлідні акустичні дані, серед яких були й голоси морських ссавців. У 2026 році вони повернулися з точнішим геофоном, щоб краще розрізняти різні джерела шуму.
- Зокрема, вчені хочуть навчитися відокремлювати:
- тріщини в льоду та характерні вібрації;
- звуки морських тварин;
- техногенний шум.
Так можна буде отримувати більше інформації про стан льодового покриву та середовище під ним без постійної присутності людей.
Польові умови виявилися суворими навіть для спеціального обладнання. Температура опускалася приблизно до −32 °C, а сильний вітер і хуртовини завадили розгорнути всі заплановані датчики.
Сам магнітний модем також довелося ремонтувати після збоїв.
Тому отриманий результат поки що варто сприймати як інженерне випробування альфа-прототипу. Швидкість 1,2 КБ/с зафіксували в конкретних умовах, на ділянці лагунного льоду товщиною близько 1,1 метра. Чи покаже система такий самий результат в інших районах Арктики, ще потрібно перевірити.
Довгострокова мета проєкту значно масштабніша за один модем. MIT Lincoln Laboratory працює над мережею недорогих датчиків, які можна було б розміщувати в Арктиці на тривалий час.
- Вони могли б збирати інформацію про:
- стан морського льоду;
- океанічне середовище;
- підлідні звуки та вібрації;
- роботу автономних апаратів.
У перспективі дослідники хочуть пов’язати такі системи з дронами або супутниками, щоб зібрані під льодом дані передавалися далі. Також розглядається створення датчиків, які можна буде скидати з повітря.
Команда планує продовжити роботу над технологією до наступних етапів Operation Ice Camp, зокрема у 2028 році.
Поки що цей магнітний модем не замінить звичайний зв’язок і не перетворить Арктику на територію з постійним інтернетом. Його головна цінність в іншому: він показує, що підлідні датчики можуть отримати спосіб регулярно передавати інформацію на поверхню там, де радіосигнал виявляється практично непридатним.
Якщо вдасться зробити технологію надійнішою та масштабувати її, майбутня арктична мережа зможе працювати майже автономно, збираючи дані про лід, океан і життя під ним навіть у дуже складних умовах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Українці в різних країнах світу: як відстань змінює стосунки із близькими?
- «Рік без літа»: як виверження вулкана у серпні 1816-го змусило замерзати Європу та США?
- 26 метрів над океаном: на узбережжі Португалії серфер підкорив одну з найбільших хвиль у світі