Мотивація по-російськи: путін поставив загони кадирівців, щоб ті стріляли у солдатів рф, що відступають

Гроші

Війна в Україні увійшла до нової фази…

Війна в Україні увійшла до нової фази і з кожним днем ​​контратаки ЗСУ лише набирають обертів. Російські війська тікають з тимчасово окупованих територій, як таргани. Деморалізовані російські солдати не хочуть віддавати своє життя за війну, сенсу якої так і не зрозуміли за всі вісім років. І керівництво росії, щоб «мотивувати» військових, поставило за їхніми спинами кадирівські загони, щоб ті стріляли у відступаючих. А вбивати своїх та стріляти у спину солдатам – це єдине, на що здатні кадирівці.

«Всі ми бачили ці постановочні відео, коли вони з рюкзаками, всі у чорному, у балаклавах та з автоматами бігали порожніми вулицями зруйнованих міст України. Це просто піхота. Вони не вміють воювати на техніці і навіть із нею не справляються. Вони не беруть участі в активних бойових діях. Десь на зачистку йдуть, перевіряють підвали, квартали, воюють зі світлофорами, стріляють у залізничну колію. Але на більше вони не годяться», - каже військовий експерт Іван Ступак.

Так би мовити, мотивація по-російські. Проте кадирівці із задоволенням виконують такий наказ. Чому – дивіться в сюжеті:

Читайте також:

Морозиво – це не просто солодке задоволення, а частина української гастрономічної історії...
Зараз важко уявити грудень без яскравих вогнів, святкових ярмарків та звичних кожному з дитинства мелодій. Але якщо відмотати час на тисячу років назад, у період розквіту княжого Києва, святкова картина була зовсім іншою. 
Гаваї асоціюються з нескінченним літом, білим піском і коктейлями під пальмами. Проте за лаштунками цієї сонячної ідилії ховається зовсім інша реальність. 
24122025
Космічний телескоп Джеймса Вебба знову підкинув науці проблему, яку неможливо ігнорувати. Астрономи зафіксували екзопланету, склад атмосфери якої не відповідає жодному відомому сценарію формування планет. 
Сьогодні важко уявити зимові свята без мерехтливих вогників на штучній або живій ялині. Проте, якщо відмотати час на триста років назад, ми побачимо зовсім іншу картину. У XVII–XVIII століттях головним героєм свята був він — величний і символічний дідух. 
Коли вечірнє небо затягує сутінками, а на столах з’являється перша з дванадцяти пісних страв, ми рідко замислюємося про походження цих традицій.