Попри те, що Ярославу Шахторіну лише 25 років, він давно заслужив славу одного з найвідоміших українських акторів. У його фільмографії понад 30 проєктів, серед яких популярні серіали «Жіночий лікар. Нове життя», «Люся-інтерн», «Новенька», «Виклик». А вже завтра, 24 лютого, на каналі 2+2 вийде новий пригодницький серіал «Друзі», у якому Шахторін зіграв одну з головних ролей. Його герой — хлопець з Одеси, який разом з друзями вирішує привітати з днем народження товариша, що служить в ЗСУ. Приятелі поїхали до Миколаєва, але вже там дізнаються, що він не в тилу, а в епіцентрі бойових дій…
Незабаром на телеканалі 2+2 вийде чотирисерійний серіал «Друзі». Розкажіть, як проходили зйомки?
«Друзі» — серіал у жанрі роуд-муві. Це не часта історія в нашій кіноіндустрії, тому працювати над нею було ще цікавіше. Часом було важко, бо погода давала про себе знати, до того ж ми знімали в шаленому графіку. Але атмосфера на майданчику, можливість імпровізувати і знімальна група надзвичайно надихали!
Який момент зйомок запам’ятався?
Була дуже емоційна сцена, де наші герої кричать, сваряться. І під час зйомок я зірвав собі горло. Було смішно, бо далі я мав ігрові сцени, а говорити не міг. Довелось розкидати мій текст між Женею і Артуром. Я мав надію, що це мине швидко, натомість кілька змін мовчав як риба. У цей момент згадав Чарлі Чапліна — легендарна людина!
Ваші партнери — Євген Ламах та Артур Шурипа. Наскільки важко працювати, коли у головних ролях такі різні, але водночас такі харизматичні актори?
Ми різні, але між нами одразу виник контакт. З Женею Ламахом ми вчилися в одному університеті. Коли я вступив, він уже був на третьому курсі. Якось Женя підійшов до мене на сценрусі і каже: «Класно стрибаєш, ходи з нами на трюкову підготовку у Карпенка-Карого». Так ми почали спілкуватися. Коли він був на четвертому курсі, вийшов фільм «Крути 1918» з ним у головній ролі. Для мене це було неймовірно, я дуже радів за нього. Женя був для мене прикладом роботи над собою.
З Артуром я познайомився на пробах, він феєрично влетів у проєкт майже в останній день кастингу. На зйомках ми усюди були втрьох. Якось ми з Женею прийшли на майданчик без Артура. Він так суворо на нас подивився і каже: «Дивіться, я не буду на вас ображатися, але наступного разу такого не робіть» (сміється. — Г. Я.). Перед зйомками, у перервах, під час гриму чи обіду ми з хлопцями розбирали кожну сцену, вигадували фішки. Потім залітали до режисера Паші Тупіка, а він жартував: «Господи, де ж ви на мою голову взялися! Ну давайте, показуйте». У нас був дуже крутий симбіоз.
До повномасштабного вторгнення рф 24 лютого вам доводилося перетинатися з росіянами на майданчику?
Іноді доводилося. Згадую, як мене запросили на зйомки проєкту у копродукції з росією. Знімали у Києві, на Хрещатику. Я приходжу на грим, йду в акторський вагончик, і до мене підлітає хтось з групи: «А ви куди йдете, хто ви такий? Це вагончик лише для головних акторів». Тоді головні ролі грали саме росіяни. Я відповів: «Слухайте, я буду сидіти за 800 метрів у своїй машині. Подзвоните, коли треба буде йти в кадр».
Багато українських акторів зараз згадують подібні історії. Чому така поведінка була дозволена?
Не одне століття росія нав’язувала нам свої правила у всіх сферах. І тоді, і зараз ми знали собі ціну, але не вистачало сил протистояти цій величезній імперській машині. Точно знаю, що приїжджаючи на такі майданчики, українські актори не почувалися гіршими за росіян. У мене це їхнє зухвале ставлення викликало тільки опір і бажання довести, що, панове, вам пора додому, бо тут є кому працювати.
Як актор Ярослав Шахторін зустрів повномасштабне вторгнення, як у перші місяці великої війни був вимушений працювати офіціантом та про друзів-акторів, які зараз захищають Україну у лавах ЗСУ читай в інтерв’ю виданню «Високий замок».
Читай також: