Продюсер 1+1 медіа та ведучий програми «Загублений світ» на каналі 2+2 понад 15 років працював репортером у найнебезпечніших точках світу. З початку війни в Україні він одним із перших приєднався до команди загальнонаціонального інформаційного телемарафону «Єдині новини», розповідаючи українцям правду про події.
— Максиме, яким запам’ятали 24 лютого?
— Рано-вранці ми з родиною прокинулись, почувши вибухи, і вже не лягали. Годин вісім намагався доїхати до роботи — але марно. А ввечері ми зрозуміли, що окупанти захопили Чорнобильську атомну електростанцію, і танки рашистів сунуть на Київ просто через наше село. Ми нікуди не планували виїжджати, тому з дружиною дуже складно, зі сльозами приймали рішення, що родину треба вивозити в безпечне місце. Взяли дітей, батька, заїхали за нянею, сином товариша, запхали собаку і з початком комендантської години рушили з Києва. Через 6-10 годин, як ми виїхали, на околицях нашого села розпочались бої. А ми тільки до Житомира їхали 10 годин! Я тоді вперше побачив, що таке колона біженців, величезний натовп, каравани машин, які зі швидкістю пішохода сунуть в один бік, із сірими обличчями водіїв. Дорога до кордону тривала без упину 28 годин, тільки ноги виходили розім’яти. Встановив свій новий рекорд — рівно 50 годин без сну.
— Вертаючись додому, ви вже знали, що будете працювати в студії та розповідати українцям про війну, яку розв’язала росія?
— Коли я довіз родину до кордону, відразу зателефонував керівництву. Було зрозуміло, що моя стандартна робота зупинилась, тому дзвонив запитати, де я можу бути корисним. Де мій досвід і знання стануть у пригоді. Мені сказали: запускаємо ще одну новинну студію для великого марафону. «Приїзди, там рук не вистачає». Дорогою підхопив товариша, спецкора ТСН Станіслава Ясинського, і ми рвонули.
— Якими були перші дні, яка атмосфера була у ньюзрумі?
— У перші дні людей у новій студії було зовсім мало: пара продюсерів, декілька журналістів, один-два редактори, троє ведучих і я. Було зрозуміло, що Марічка Падалко та Руслан Сенічкін, які добре одне одного знають по ранковому мовленню, вестимуть ефіри разом. Тож Наталія Мосейчук сказала мені: давай працювати в парі. Я подумав — круто, але щоб утримати такий рівень, схоже, мені доведеться добряче гарувати. Але тоді ніхто не зважав на те, що нас мало, а роботи багато. Адреналін зашкалював, хотілося швидше братися до справи й робити, що можеш... Допомагає те, що війна для мене тема знайома.
— Ви маєте на увазі свій репортерський досвід із гарячих точок?
— Я понад 10 років працював воєнкором у зонах миротворчих місій — Ірак, Кувейт, Південний Ліван, Йорданія, Косово, Ліберія, Сьєрра-Леоне. Цей досвід допомагає мені краще розуміти, що зараз відбувається в Україні. Я непогано орієнтуюся в техніці, умовах її використання, тактиці ведення бою, мені простіше зрозуміти, де черговий фейк, а де ні. З тих часів у мене залишились зв’язки з військовими товаришами, до яких я можу звернутися й уточнити інформацію. Цей досвід зі мною, він допомагає сьогодні в роботі.
— Тепер вам більше подобається бути спецкором, продюсером чи ведучим і працювати у прямому ефірі?
— Працювати в загальнонаціональному марафоні мені, звичайно, подобається. Але чи хочеться мені повернутися до продюсування й запускати проекти? Звісно, так. Хочу створювати нове, ділитись історіями, яких ніхто раніше не розповідав, показувати героїв, які просто зараз роблять неможливе. І у нас на очах змінюють світ. З керівництвом холдингу ми вже сьогодні обговорюємо запуск нових проектів для телеканалів групи. Тому сказати, що закінчив роботу як продюсер я не готовий.
— Про який проект мрієте?
— До війни канал 2+2 славився дуже якісним серіальним виробництвом. Не знаю, коли буде така можливість, але у мене є бажання зняти для них перший український серіал про війну, віддати шану всім тим героям, які роблять неможливе. Після ефіру інколи чуємо від глядачів: чому ви показуєте розумних експертів на диванах, а не хлопців і дівчат, які воюють. Не показуємо, бо просто зараз вони воюють! Але ми обов’язково покажемо та розкажемо їхні історії, бо саме вони пишуть новітню історію. По суті, вони змінюють світ: від стратегій ведення сучасного бою, які вже вивчають у Пентагоні, до політичної та економічної карти світу. Ці тектонічні зрушення вже прокотилися Європою, трусять проросійську Німеччину й уже дійшли до Японії та Китаю. Якщо Англія зняла мита на всі українські товари (неймовірний і безпрецедентний крок, який важко було уявити рік тому), то це — насамперед заслуга героїв із ЗСУ, а вже потім дипломатії. Тому відчуваю свій великий борг як телевізійника — обов’язково розповісти про цих мужніх людей. І не тільки українцям.
Більше про військові відрядження у гарячі точки інших країн, про реакцію дітей та сім’ї Максима на війну, та що змушує посміхатися у ці нелегкі часи - повне інтерв’ю з Максимом Сухенком читай на сайті Телегід
Дивися також: