Прихована камера за одержимою картиною: в кімнаті самі відчинялись двері, а з полотна вийшло біле марево ВІДЕО

Загублений світ

Власники картини відчували поруч чиюсь присутність, а згодом – щось почало їх штовхати…

Картина «Мученик» - це робота художника, який змішував свою кров із фарбами та скоїв самогубство. Але перед тим він подарував її. Через деякий час нові власники картини почали відчувати поруч чиюсь присутність, а згодом – щось почало штовхати їх, залишаючи на тілі синці.

Одного разу власники полотна поставили її до окремої кімнати, у якій знаходилася камера відеонагляду. Те, що вдалося зафіксувати, просто не вкладається в голові. Двері до кімнати, де висіла картина зачинялися та відчинялися самі собою, полотно впало зі стіни без будь-якої на то причини, а ще з роботи художника-самогубці наче вийшло біле марево. Як пояснити ці феномени?

«Основа всього – це людина, його психологічний вплив. Це те, що він вкладає у цю картину. Воно залишається у фарбі і нею ж фіксується. Також не забувайте, що вода має властивості пам’яті і запам’ятовує багато чого», - каже біофізик, кандидат фізико-математичних наук Віктор Жуков.

Дослідники паранормального дотримуються думки, що ця картина одержима. Ба більше серед всесвітньовідомих полотен теж є такі одержимі роботи. Наприклад, картина «Крик» Едварда Мунка вбила трьох людей, які випадково її торкнулися, а картина «Водяні лілеї» Клода Моне спричинила пожежу у кожному музеї, де вона висіла. Моторошні подробиці – дивись у сюжеті проєкту «Загублений світ» просто зараз:

Loading...

Дивись також:

Кінематограф та масова культура століттями нав'язували нам образ османського гарему як місця виключно для чуттєвих розваг та втіх правителя. Однак реальність султанського палацу Топкапи у Стамбулі мала зовсім інше значення.
В Османській імперії процес прийому їжі правителем нагадував суворий ритуал. Султани їли наодинці, у повній тиші, а рецепти улюблених страв охоронялися як найважливіші державні таємниці.
Життя в султанському гаремі часто уявляють як золоту клітку для безправних полонянок. Проте насправді це було не так. 
Поки звичайні мешканці Туреччини у 15-16 століттях харчувалися хлібом, водою та сочевицею, за мурами палацу Топкапи розгорталося справжнє кулінарне дійство. 
За масивними дерев’яними брамами стамбульського палацу Топкапи століттями вирувало життя, приховане від сторонніх очей. 
02092026
Уявіть римський бенкет: навколо столу лежать гості, спираючись на лівий лікоть, слуги подають страви, а вечеря триває годинами...