Як телеведучого Олексія Суханова намагалися обдурити фальшивими шедеврами

Загублений світ

Світ мистецтва — це не лише краса й натхнення...

Це ще й територія інтриг, великих грошей і гучних афер. Там, де кожен мазок може коштувати мільйони, завжди знайдуться ті, хто спробує перетворити талант інших на власний прибуток. І навіть найвідданіші поціновувачі живопису можуть стати жертвами шахраїв.

Олексій Суханов — телеведучий, актор і колекціонер — добре знає, що справжнє мистецтво іноді приховує чимало тіней. Його колекція — це частинка особистої історії, відбиток епох і станів душі.

«Моя колекція – це флюорографія, якщо хочете, не тільки мого бачення світу, а ще й настрої в кожному конкретному періоді часу. Це дійсно відображає мій стан, мою філософію, моє життя», — каже телеведучий.

Та початок цієї колекції був не зовсім ідеальним.

«Арт-ринок – це велика омана. Вас можуть надурити на кожному кроці. В Італії я купив два малюнки французького режисера, письменника, драматурга Жана Кокто. Завжди, коли я на них дивлюся, я собі кажу, як я міг це купити. Це ж очевидно, що це підробка. І там доволі майстерно, до речі, лінійка Кокто скопійовані, і навіть його підпис такий особливий», — зізнається Суханов.

З часом телеведучий став уважнішим до деталей і навчений досвідом, ставився до пропозицій колекціонерів обережно. Та одного разу йому запропонували справжню сенсацію — малюнки видатного українського художника-авангардиста Олександра Богомазова.

«Мені сказали, що це малюнки з колекції пана Дьяченка. Неймовірний був наш колекціонер, пан Ігор. І це начебто його племінника», — розповідає він.

Богомазов — постать унікальна. Теоретик кубофутуризму, який проголосив квадрат довершеною формою ще до того, як Малевич створив свій легендарний «Чорний квадрат». Для будь-якого колекціонера володіти його роботами — мрія. Але навіть мрії потребують доказів.

«Я кажу, добре, чи можу я зустрітися з племінником? І ось там почалося, якісь таємниці. Хоча на звороті малюнків була печатка в колекції Ігора Дьяченка. Але ж, ну, пробачте, я ще на Хрещатик піду і замовлю таку початку. Він не штампує, вам ось де завгодно», — додає Суханов.

Сумніви виявилися виправданими. Олексій відмовився від угоди, але історія на цьому не закінчилася. Згодом він знову побачив ті самі малюнки — вже не у приватній колекції, а… на виставці в Національному художньому музеї.

«Виставка в Національному художньому музеї Богомазівська. І я побачив ці малюнки там. Ось у такий спосіб іноді вкрай сумнівні, підозрілі картини чи малюнки проходять хімчистку і просто, знаєте, вже потрапляють як оригінали. Хоча у мене великий сумнів, тому що це оригінали, тому що жодних документів не було», — пригадує телеведучий.

Світ мистецтва сповнений загадок і небезпек. Тут підробка може виглядати не гірше за справжній шедевр, а історія картини — виявитися хитро сплетеною легендою. І навіть досвідчені колекціонери не завжди захищені від спокуси володіти «унікальним експонатом».

Але хто стоїть за такими шахрайськими схемами? Як підробки потрапляють у музеї та продаються під виглядом оригіналів? І чи справді ми можемо довіряти тому, що бачимо на виставках? Про це — у новому випуску проєкту «Загублений світ». Не пропусти найцікавіше просто зараз!

Loading...

Не пропусти! Щопонеділка нові випуски інформаційно-пізнавальної програми «Загублений світ», що занурюватимуть кожного у захопливі історії, неймовірні відкриття та таємниці, які формують наш світ. Дивись прем’єру о 17:15 на телеканалі 2+2.

Читай також:

На узбережжі Шотландії інженери ремонтували старовинний маяк і натрапили на пляшку у стіні. Яке послання залишили майстри 1892 року та чи працює їхнє обладнання досі?
У Бостоні дістали капсулу часу 1795 року, закладену Семюелом Адамсом та Полом Ревіром. Сім годин ювелірної роботи знадобилося, щоб врятувати унікальні артефакти.
Фундаменти та стіни храмів часто приховують справжні капсули часу, які допомагають нащадкам точно відтворити події минулого.