Дослідники з’ясували, де знаходиться легендарний Ковчег Заповіту

Загублений світ

Вважають, що артефактом володів син царя Соломона…

Ковчег Заповіту – культова біблійська реліквія, завдяки якій давні євреї пройшли багато випробувань: від 40-річного переходу через пустелю до різноманітних війн. За переказами, це була система з декількох скринь, які оберігали велику святиню – Десять Заповідей Божих. Офіційно вважається, що реліквія зникла після зруйнування Єрусалимського храму і подальша доля Ковчегу оповита таємницею.

За переказами, син царя Соломона і цариці Савської Менелік одного разу прийшов до батька і попросив віддати йому Ковчег, на що цар йому відповів відмовою. Тоді Менелік створив точну копію реліквії і замінив оригінал. Ковчег син Соломона вивіз до міста Аксума, який став столицею його власної новоутвореної держави.

Дослідник давніх цивілізацій Еріх фон Денікен вважає, що артефакт досі знаходиться в Ефіопії, а саме у церкві Марії Сіонської в Аксумі. Чому дослідник впевнений у цій інформації? Навіщо іудеям був необхідний Ковчег Заповіту? Що таке «мана небесна»? Більше про легендарний Ковчег Заповіту – дивись у сюжеті «Загубленого світу» просто зараз:

Loading...

Дивись також:

Не пропусти програму «Загублений світ» в ефірі телеканалу 2+2 з понеділка по четвер, о 16:50!

Сучасна британська політика щодо України обґрунтовується на глибокому стратегічному розрахунку. Лондон не просто дає нам зброю — він будує нову архітектуру безпеки, яка назавжди блокує російський імперіалізм.
03072026
Якщо зайти на розкопки давньоримського міста Помпеї, то на багатьох перехрестях можна побачити великі глиняні амфори з відбитими горловинами. Це були перші громадські пісуари.
Військова форма завжди диктувала тренди повсюдної моди. Це історичний факт. Звичайнісінький в'язаний світло на ґудзиках та закрита маска від вітру насправді ховають у собі деталі наймасштабнішої битви 19 століття.
Світовий вплив Великої Британії сьогодні рідко вимірюється військовою силою напряму. Натомість дедалі частіше йдеться про дипломатичну мережу, історичні зв’язки та так звану «м’яку силу», яка працює не через примус, а через інституції та партнерства.