Євген Медвідь – молодий український актор – зіграв одну з головних ролей у воєнній драмі телеканалу 2+2 «Тримайся, братику», яка розповідає про роботу медиків на лінії фронту. В інтерв’ю afisha.bigmir.net Євген поділився подробицями знімань, перед якими труднощами поставали актори на зйомках та як війна вплинула на його життя.
Розкажіть про свого героя, Миколу, який він?
Це не просто персонаж, це людина, яку хочеться мати поруч. Він відгукнеться кожному, бо в ньому є частинка нас усіх – друга, брата чи навіть коханого. Для нього важлива родина, але він готовий піти з дому і допомагати другові, бо розуміє: той може не впоратися сам. Це справжній патріот, який доводить свою любов до країни вчинками, а не словами. Для мене ця історія про стрімке дорослішання героя, становлення його цінностей. Я вклав у нього ті принципи й цінності, які хотів би мати сам.
Що було найважчим під час зйомок?
Пам’ятаю, як ми знімали в Пущі-Водиці, у старому неопалюваному будинку сцену, де герої облаштовуються на новому місці, вкладаються спати. Було холодно, йшов дощ, ми лежали на підлозі – це фізично виснажувало. Але такі обставини працювали на органіку сцени: Микола ж теж поїхав із теплого ліжка в жорсткі умови війни. Так що в кадрі ми мерзли дуже органічно.
Про цей проєкт я згадую з теплом і вдячністю. З партнерами, Ярославом Дерпаком, Сашею Сорокою ми провели на майданчику в повній гармонії, підтримуючи одне одного. Режисер Сергій Сторожев і вся команда дуже сильно підтримували, йшли на зустріч. Під час зйомок мені потрібно було скласти іспит, який припав якраз на насичений знімальний день. Команда одразу знайшла сотню рішень, як це поєднати. Сцени вибудували так, що я зранку знімався, на обід поїхав на іспит, а ввечері повернувся на майданчик.
У серіалі є й історія кохання вашого героя. Як вам давалися сцени з Ірою Кудашовою, зокрема поцілунок?
Для актора це технічна робота, але для персонажа – дуже важливий момент, його перший досвід кохання. Ми з Ірою швидко знайшли спільну мову як партнери, і я думаю, глядач це відчує.
Вашого героя дражнили «Мамина черешня». А як було у вашому дитинстві, чи стикалися ви з булінгом?
Мені пощастило з колективами – однокласники завжди були дружні. Я був активний у дитинстві і легко знаходив спільну мову з усіма. А от мої персонажі стикаються з булінгом. Так працює потрапляння в образ. Зараз не так багато акторів подібного типажу.
Правда, що ви мріяли стати лікарем?
Насправді, я завжди мріяв бути актором, але паралельно розглядав і медицину. Я дуже вдячний своїм батькам, які нічого не нав’язували мені й дали можливість обирати самому. Після шостого класу я таємно від батьків пішов і склав іспити з біології та хімії і вступив до медичного ліцею в Чернівцях. Вони дізналися про це, коли вже мусили забрати документи зі школи і перенести їх в ліцей. Вчився там до 9 класу, потім зрозумів, що все ж акторство мені ближче до душі. Тому вступив до Чернівецького коледжу мистецтв. Акторство дозволяє проживати різні професії – сьогодні я лікар, завтра пожежник, післязавтра поліцейський.
Як вдається поєднувати навчання й роботу?
Дуже важко, але це те «важко», яке приносить кайф. Буває, що після нічної зміни йду не спати, а на репетицію. Втомлює, але я щасливий, що займаюся тим, що люблю.
Де вас застала повномасштабна війна?
У Чернівцях. 24 лютого ввечері ми мали їхати в Київ на консультації в університети. Звісно, нікуди вже не вирушали. Ми були усі розгублені, було страшно, ми ховалися в підвал під час повітряних тривог. Але в Чернівцях усе ж безпечніше, ніж у багатьох інших містах. А до Києва я переїхав у вересні 2022-го, коли вступив до КНУКіМ, а потім перейшов до Київської муніципальної академії естрадного й циркового мистецтва, де зараз здобуваю фах актора театру і кіно. Так, страшно було, особливо під час обстрілів восени, коли ракети влучили просто в середмістя. Але я розумів, заради чого тут залишаюся і завдяки кому можу це робити – нашим захисникам, усім тим, хто рятує життя на передовій. Ми всі, люди різних професій, маємо бути частиною єдиного механізму, який працює на перемогу – донатити, робити збори, підтримувати, хто як може.
Чому, на вашу думку, варто подивитися серіал «Тримайся, братику»?
Тому що він про справжнє життя навіть у найважчих умовах. Там є місце дружбі, любові, родині. Це історія, яка може відгукнутися кожному. І, звісно, тому що над проєктом працювала дуже сильна команда – актори, режисери, художники, гримери. Це щирий і якісний український продукт.
Нагадаємо, за сюжетом серіалу «Тримайся, братику» двоє друзів – студенти медичного університету – на початку повномасштабного вторгнення разом із випадковою знайомою Сашею опиняються у військовому шпиталі на передовій. Герої стрічки стикаються зі смертю, проходять власний шлях трансформації, переживають особисті драми та викривають зрадників. З якими викликами зіткнулися герої серіалу та який вибір зрештою зробили, дивіться вже 1 жовтня о 18:15 на 2+2.
Читай також: