Ще в минулому столітті, у 80-х роках, ядерні держави усвідомили жахливу небезпеку випадкового запуску. Саме тоді були введені складні системи захисту, ключовим елементом яких стали спеціальні коди активації. У народі це часто називають «ядерною валізкою».
І ось сенсація! Три роки тому завісу таємниці над цими кодами привідкрили самі американці. Як розповів дослідник історії Акім Галімов, у Національному музеї криптографії в штаті Меріленд виставили машини, які щоденно генерували ці золоті коди починаючи з 80-х років.
«Фахівці Агентства національної безпеки США, які програмували ці комп'ютери, називали цей процес створенням «золотого коду». Сьогодні в США генерацією цих кодів займаються вже новітні комп'ютерні системи», - каже Акім Галімов.
А що ж Радянський Союз? Звісно, там теж існували власні прилади для генерації кодів доступу до ядерної зброї. Щоправда, ці технології досі залишаються за сімома замками. За словами колишнього керівника української контррозвідки Олександра Скіпацького, ці коди доступу зберігалися в москві, в центральних органах управління. Рішення про запуск мало прийматися, як і зараз, певною групою осіб, що дублювали одна одну.
Але найцікавіше для нас, українців, полягає в іншому. Олександр Скіпацький стверджує, що прилади кодифікації для радянської ядерної зброї готувалися в Україні, в Харкові.
«На мою думку, Україні знадобилося б максимум два-три місяці, щоб перейти на власні коди», – зазначив колишній керівник контррозвідки.
Простими словами, та сама «червона кнопочка» від українських ракет дійсно знаходилася в москві за часів СРСР. Проте теоретично Україна мала науково-технічний потенціал, зокрема завдяки харківському підприємству «Електроприлад», щоб дуже швидко створити власну «ядерну валізку» та отримати повний контроль над стратегічним ядерним арсеналом, який колись розміщувався на її території.
Але, чому ж тоді, за словами фахівців, Україна сьогодні не може повернути собі ядерну зброю? Про це – у проєкті дослідника історії Акіма Галімова:
Читай також: