Поки тогочасні європейські королівства нагадували клаптеві ковдри, у Києві тримали в руках ниточки від імперії, що розкинулася на 800 000 квадратних кілометрів і це була реальна середньовічна наддержава.
Для порівняння: сучасна Туреччина за площею навіть трохи поступається тогочасній Русі. І про це свідчать різні джерела — від «Повісті минулих літ» до візантійських та польських хронік. За часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого кордони Русі здавалися нескінченними.
«На заході вони впиралися в природну стіну Карпат, заходячи на території сучасної Польщі, зокрема в Перемишль. На півночі — вихід до Балтійського (тоді Варязького) моря. Псков і Новгород були частиною київської орбіти. Також Київ контролював навіть Тмутаракань — це сучасний Таманський півострів і солідна частина Кубані. А Східний фланг тримали Ростов, Суздаль та Муром. А на півдні кордон проходив в гирлі Буга та Дніпра. Але не можна говорити про повноцінний контроль над цими прикордонними територіями, бо далі на схід до Азовського моря — дике поле. Це степ, який контролювали печеніги, а згодом половці», — пояснив дослідник історії Акім Галімов.
Проте великі масштаби породжували і великі апетити. Княжі нащадки почали буквально «гризти» один одного за право сісти на київський стіл, поки у 1097 році вони не домовилися про поділ на удільні князівства — Київське, Чернігівське, Галицьке та інші. Але така схема працювала недовго. Все розвалилося після смерті Мстислава Великого, який тримав цю гігантську конструкцію «зшитою.
«Він помер у 1132 році і відтоді середньовічна Україна занурилася у затяжні міжусобиці. Князі на Київському престолі змінюються практично щороку», — резюмував Акім Галімов.
Чому ж, маючи такі ресурси та території, наші предки так і не змогли втримати єдність у вирішальний момент історії? Про це – у проєкті дослідника історії просто зараз:
Читай також: