Нині один із них, Сергій Гриненко, після кулі снайпера вчиться заново сидіти і говорити в шпиталі. Двоє менших школярів, поки мама зі старшим, господарюють у сільській хаті.
Мама - у розпачі, як зібрати всі довідки і отримати статус учасника бойових дій, коли поруч із пораненим треба бути постійно?
У його 28-м, виховавши п'ятьох синів, Валентина Миколаївна все починає спочатку з дорослим тяжкопораненим в АТО сином.
Навідник танка 92 бригади на війну пішов добровольцем. Сергій Гриненко до цього працював газовиком в Іванкові на Київщині. У серпні цього літа наскрізна куля снайпера тяжко травмувала череп і мозок бійця під Старогнатівкою.
Із такими травмами не виживають. Понад два місяці Сергій провів у реанімації. Медики зробили диво, нині рана почала гоїтися, проте він і досі напівпаралізований. Не працюють ліві кінцівки і права нога.
Мама поруч із сином і вдень і вночі. Адже він сам - не з'їсть і в туалет не сходить. Іще один син теж у зоні АТО, під Маріуполем. Удома на господарстві залишилися найменших двоє - школярі.
Нині хлопці готуються, як травмованого старшого брата забирати додому, у хатинку без газового опалення. Заготовлюють дрова, поки їм вистачає лише на половину зими.
Вранці годують курей, собаку. Удома, кажуть хлопці, усі вп'ятьох не збиралися з часу початку війни.