4 лютого глядачі 2+2 побачили прем'єру нового сезону «Опер за викликом». Напередодні старту четвертого сезону серіалу актор Павло Вишняков в інтерв'ю для Телегід розповів про небезпечні ситуації під час зйомок, а також відкрив декілька цікавих фактів про себе.
Павло, що в новому сезоні детективного серіалу «Опер за викликом» ви робили вперше?
Міг би стрибнути з моста, але через погану погоду, цю сцену перенесли на дах будівлі, а мене вирішили все-таки не скидати. Пошкодували (прим. ред. - усміхається). Але все одно зйомки цієї сцени були не дуже приємними. Коли ти стоїш на краю недобудованої дев'ятиповерхівки, тебе за інерцією тягне вниз. Спасибі каскадерам, вони зробили все, щоб зйомки цього кадру були безпечними. До речі, небезпечних епізодів в новому сезоні вистачає. Є дуже видовищні вибухи, щоправда, знятися в них мені не пощастило. Але думаю, картинка вразить, все завдяки нашим режисерам - Денису Тарасову і Зазе Буадзе.
У таких проектах не обійтися без травм, ви за рік зйомок встигли набити собі гулі?
Травми були в кожному сезоні - постраждали спина, руки, ноги. На зйомках четвертого сезону мені розбили вухо. Ми знімали сцену бійки, і партнер не розрахував силу удару. Зате в кадрі це має ефектний вигляд. Я ще легко обійшовся. Ось мій колега Саша Пожарський зламав зуб, навіть не входячи в кадр. Після зйомок їв горіх і зламав переднього зуба. І таке буває.
У минулому сезоні вашого героя навіть ховали, правда, це була чергова «легенда», щоб заплутати злочинця. Не було сумнівів щодо цієї сцени, і чи забобонні ви в житті?
Сцена мене зовсім не збентежила. А в житті у мене є три моменти - дивлюся в дзеркало, коли повертаюся додому, не виношу вночі сміття і не передаю нічого через поріг. Але це якісь мої внутрішні відчуття, загалом я не вірю в щоденні гороскопи і магічні знаки.
Увага фанів - приємний бонус професії актора чи тягар?
Мені справді приємно, коли люди стежать за моїми роботами, підтримують, дають зворотний зв'язок. Але я не вмію і, напевно, ніколи не навчуся правильно реагувати на те, що мене впізнають на вулиці або просять зробити селфі. Перше моє бажання - сховатися і втекти.
Ви не раз говорили, що особливо любите природу. Хто навчив вас цього?
Я виріс в селі, рився в землі, любив і досі люблю збирати гриби. Я навіть хотів потрапити в Грінпіс. Природа - вона справжня, найщиріша. Усе, що з нею пов'язано, мені подобається. Я пам'ятаю, як бабуся брала нас з сестрою на риболовлю. Ми закидали вудки, плуталися і йшли додому. Але щастя було повні штани.
Ви і зараз завзятий рибалка, який ваш найбільший улов?
Чотирьохкілограмова щука. Колись підчепив великого сома. А так, дрібна риба, але іноді улов вимірюється мішками.
Поділіться найяскравішим спогадом дитинства.
Напевно, це все-таки спогад про бабусю Параску. Мене назвали в її честь. Єдиний момент, який я пам'ятаю пов'язаний з нею, це та сама риболовля. Коли мені було три роки, бабусі не стало, а наше село потрапило в Чорнобильську зону. Батьки придбали дачну ділянку. Ми за нею доглядали, і ясна річ, усілякий мотлох спалювали в вогнищі. Всі були зайняті своєю справою. А я в кедах бігав по цій золі, мені було дуже тепло, ніхто на мене не звертав уваги. Я запитав у мами, чи можна мені зняти кеди і погріти ніжки. Вона дозволила. Я, не довго думаючи, зняв кеди і голою ногою прямо в багаття. Це було дуже боляче, у мене до цих пір величезний опік на стопі. Але це дійсно найяскравіший спогад.
Повне інтерв'ю Павла Вишнякова читайте на сайті telegid.com.