Валерій Бовкун пропрацював у лікарні «Охматдит» 15 років. Весь час він приймав маленьких пацієнтів у відділенні реконструктивно-пластичної мікрохірургії. З 24 лютого все змінилося. У перші дні війни, коли над Києвом літали ракети і ніхто не розумів, що буде далі, Валерій разом з іншим медперсоналом приймав пацієнтів. Усіх, а не лише дітей за своєю спеціалізацією. З кровотечами, рваними ранами, кульовими та вогневими пораненнями, переломами.
«24 лютого я якраз чергував. Мені подзвонили і сказали, що почалася війна. Найважче мені було перший тиждень, поки сім’я була в Києві. Ти тут, вони там, постійно снаряди прилітають. Це мене дуже відволікало. А коли їх евакуював, то стало набагато легше зосередитись саме на лікуванні і наданні допомоги», - розповів лікар виданню «Суспільне»
Попри все, лікарі залишалися в лікарні та рятували життя.
«Я такого єднання, як перші дні у нас було, ніколи раніше не бачив. Усі об’єдналися, не дивлячись на ранг, на те, з якого хто відділення. Багато професорів приймали таку ж активну участь, як звичайні лікарі, і так само жили тут», - каже Валерій Бовкун
І поки лікарі рятують людей, у Дніпрі на одному з автосервісів готують машини на фронт. Ремонт майстри роблять безкоштовно, з коштами на запчастини допомагають волонтери.
«Деякі повертаються в дуже жахливому стані від вибухів, побиті уламками, кулями. Складність у тому, що треба максимально швидко зробити, і при цій швидкості максимально якісно. Для того, щоб ми насправді перемогли, у нашій країні кожен має робити якийсь внесок у цю роботу – хто що може», – розповів виданню «Суспільне» автомайстер Олександр.
І це дійсно так! Не важливо хто ти – пекар, лікар чи автослюсар. Від справ кожного залежить наша перемога, бо добро усіх українців переможе!
Слава Україні!
Читайте також: