Саме до такої технології наблизилися китайські науковці, створивши еластичний матеріал, який використовує тепло людського тіла для виробництва електроенергії.
Основою розробки стала гібридна структура, у якій поєднали напівпровідникові полімери з еластичною гумою. Така комбінація дозволила матеріалу залишатися гнучким і водночас зберігати здатність проводити електричний струм та перетворювати різницю температур на енергію.
Особливо вражає його еластичність. Матеріал здатен розтягуватися більш ніж на 850% від початкової довжини, не втрачаючи своїх ключових властивостей. Це важливо для одягу, адже тканина має витримувати постійні рухи, згинання та розтягування.
- Як це може працювати?
Тіло людини постійно виділяє тепло, тоді як навколишнє повітря зазвичай прохолодніше. Різниця температур створює умови для роботи термоелектричного матеріалу — він перетворює частину теплової енергії на електричну.
У майбутньому таку технологію планують інтегрувати безпосередньо в повсякденний одяг. Наприклад, футболка або інша частина гардероба потенційно зможе:
- виробляти електроенергію під час носіння;
- підтримувати роботу невеликих електронних пристроїв;
- допомагати регулювати температуру тіла;
- живити медичні сенсори без зовнішнього джерела живлення.
Найцікавіше застосування — портативна електроніка. Якщо технологію вдасться масштабувати, одяг зможе частково компенсувати потребу в постійній підзарядці смартгодинників, сенсорів та інших невеликих ґаджетів.
Поки що розробка перебуває на етапі досліджень, тому говорити про появу «футболок-зарядок» у магазинах зарано. Проте здатність матеріалу поєднувати високу еластичність із термоелектричними властивостями відкриває цікаві перспективи для майбутньої електроніки.
Можливо, одного дня джерело енергії для ґаджетів буде буквально на нас — і працюватиме щоразу, коли ми просто рухаємося у своєму одязі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Волинська трагедія без міфів: що відомо про злочини українців і поляків?
- «Божевільна» ідея, що змінила світ: чому перше метро нагадувало екстремальний атракціон?
- Міль зламала комп’ютер: як справжня комаха увійшла в історію програмування?