Проте нове дослідження показує значно складнішу картину: чума не зникла після цієї хвилі, а продовжувала повертатися в різні регіони Європи аж до XVIII століття.
Вчені змогли детальніше простежити цю історію завдяки поєднанню археологічних знахідок, історичних відомостей та аналізу ДНК бактерії Yersinia pestis, яка спричиняє чуму.
- Бактерія залишалася в Європі століттями
Дослідники проаналізували 26 нових геномів Y. pestis, отриманих під час 11 археологічних розкопок в Естонії, Англії, Нідерландах та Швейцарії. Разом із раніше дослідженими матеріалами це дозволило уточнити датування 75 геномів чумної палички.
Особливо важливою виявилася ситуація в Естонії. Вчені знайшли докази того, що чума неодноразово потрапляла туди вже наприкінці XIV століття. При цьому різні генетичні лінії бактерії циркулювали як у містах, так і в сільській місцевості.
«Ми виявили свідчення неодноразового занесення чуми до Естонії, що почалося ще наприкінці XIV століття, та виявили кілька раніше невідомих генетичних ліній збудника, які циркулювали як у міській, так і в сільській місцевості», — заявила молекулярна біологиня Крістійна Тамбетс із Тартуського університету.
- У XV столітті чума могла отримати нові природні осередки
Окремий період привернув увагу дослідників: приблизно між 1450 і 1500 роками лінії Y. pestis почали активно диверсифікуватися. Це могло сприяти формуванню нових природних осередків чуми серед гризунів.
Вчені припускають, що одним із чинників могла бути так звана «Велика посуха епохи Відродження», яка припала на той самий період. Масова загибель диких гризунів або їхнє переміщення ближче до людських поселень могли створити сприятливі умови для поширення бактерії.
Тобто після масштабної епідемії XIV століття чума могла продовжувати існувати у природі, час від часу отримуючи можливість знову переходити до людей.
- Війни допомагали хворобі поширюватися
Ще один закономірний зв’язок дослідники помітили під час великих військових конфліктів. Генетичні дані вказують на зв’язки між поширенням чуми та спалахами під час Тридцятирічної війни 1618–1648 років і Північної війни 1700–1721 років.
Армії, торговці та великі групи біженців постійно переміщувалися між містами й регіонами. Разом із ними могли переміщуватися й збудники інфекцій.
«Ми спостерігаємо, як Yersinia pestis розділяється на нові гілки в періоди військових конфліктів і поширюється шляхами пересування військ та переміщених груп населення», — сказала генетик Крістіана Шайб із Тартуського університету.
- Де виникла «Чорна смерть»?
Нове дослідження доповнює попередні роботи про походження пандемії. Раніше вчені виявили вихідний штам Y. pestis у рештках людей XIV століття з Центральної Азії.
У Киргизстані дослідники знайшли два поховання з надгробними плитами, які свідчили про смерть людей від чуми у 1338 році. Ці знахідки стали важливим доказом для реконструкції ранньої історії пандемії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Її знайшли ще у 1965 році: через 60 років вчені зрозуміли, що це невідомий вид амфібії
- Гул генераторів: як він впливає на здоров’я і що з цим робити
- Вчені передали дані крізь арктичний лід за допомогою магнітного модема