Проте поруч із ними на шаленій швидкості мчать тонни відпрацьованого металу: деталі ракет, старі зламані апарати та навіть інструменти, які випадково загубили астронавти під час виходів у відкритий космос. Цей некерований потік непотребу отримав назву «космічне сміття», і він уже зараз становить серйозну небезпеку для майбутнього земної цивілізації.
Це не сценарій голлівудського блокбастера, а цілком прорахована математична модель. Ще у 1978 році консультант NASA, американський фізик Дональд Кесслер, описав теоретичний розвиток подій, який згодом назвали його ім'ям — синдром Кесслера. Суть теорії полягає в тому, що за умови досягнення критичної маси сміття на навколоземній орбіті, випадкове зіткнення двох об’єктів або вибух одного супутника запустить некеровану ланцюгову реакцію.
Один удар породжує тисячі нових дрібних уламків. Кожен із них стає окремим снарядом. Ці снаряди на швидкості близько 28 000 кілометрів на годину врізаються в інші апарати, миттєво перетворюючи їх на хмару смертоносної шрапнелі.
За даними офіційного звіту Управління NASA з питань космічного сміття (Orbital Debris Program Office), на низькій навколоземній орбіті вже зафіксовано понад 25 тисяч об'єктів розміром понад 10 сантиметрів. Кількість дрібніших елементів, які неможливо відстежити з Землі, вимірюється мільйонами. На космічних швидкостях навіть шматочок фарби чи заклепка здатні пробити обшивку космічного корабля або знищити супутник зв'язку.
Якщо ланцюгова реакція розпочнеться, зупинити її за допомогою сучасних технологій буде неможливо. Навколо Землі утвориться щільний пояс із металевих уламків, який діятиме як блендер для будь-якого об'єкта, що спробує крізь нього пройти.
Для людства це матиме катастрофічні наслідки:
- Руйнування глобального зв'язку. Протягом короткого часу планета залишиться без супутникового інтернету, телебачення та систем навігації (GPS).
- Колапс інфраструктури. Зупиниться міжнародна логістика, виникнуть проблеми з авіасполученням та моніторингом кліматичних змін.
- Ізоляція планети. Будь-які пілотовані польоти, запуск нових наукових місій, дослідження Місяця чи Марса стануть фізично неможливими. Людство опиниться під замком у власному домі на десятиліття або навіть століття, допоки під дією сили тяжіння орбіта природним чином не очиститься.
Сьогодні провідні космічні агенції світу шукають шляхи вирішення цієї проблеми. У Європейському космічному агентстві (ESA) розробляють проєкти ClearSpace-1 — спеціальні супутники-прибиральники з механічними маніпуляторами, які мають захоплювати великі шматки бруду та зводити їх з орбіти для спалювання в атмосфері. Проте масштаби накопичення відходів наразі перевищують швидкість розробки технологій їх утилізації.
Синдром Кесслера доводить: космос — це не безмежний і безпечний простір, а крихка екосистема. Безвідповідальне ставлення до її ресурсів уже в найближчі роки може повернути технологічний розвиток людства на кілька десятиліть назад.
Читай також: