Судинний хірург Чернігівської міської лікарні №3 Роман Бондаренко разом із колегам жив на роботі у перші місяці повномасштабного вторгнення рф. Цей період він згадує із жахом і волів би «забути, але не виходить».
«Коли місто потрапило у щільне кільце, в усі лікарні почали масово надходити постраждалі. Тож удома я майже не бував. Згадувати такі моменти важко. Це якраз те, що дуже хочеш забути, але не виходить. Коли зникло тепло, вода, електрика — стало занадто складно, бо оперувати доводилось за температури +8 в операційній. Одягав два операційних костюми і теплі шкарпетки, щоб хоч якось зігрітись».
Роману особливо запам'ятався випадок, коли 17-го березня відбувся масовий артобстріл міста, після якого кілька годин поспіль звідусіль везли поранених. Його тоді попросили залишитися, бо в одного з пацієнтів була підозра на судинне ушкодження:
«Я запідозрив, що у хлопця ушкодження підколінної артерії. Так і було. Ми повезли його в операційну. В цей же момент знову розпочалися обстріли, і нам довелося оперувати під ліхтариками мобільних телефонів. Пацієнт перед цим втратив багато крові, тож операція була вкрай складною».
Однак за день стало зрозуміло, що, на жаль, кінцівку врятувати не вдасться. М'язи відмирали, почалася ниркова недостатність. Наступна операція — і знову артобстріл.
«Я розумів, що був би радий «вигнати» медиків із операційної, щоб вони сховалися, але не можу цього зробити, бо не те що кожна рука, кожен палець потрібен».
Неймовірними зусиллями лікарів і волонтерів пораненого хлопця вдалося врятувати і евакуювати до Києва, де він зараз продовжує боротися за життя.
Читайте також: