Дату обрали з чітким натяком на події 1908 року, коли над сибірською тайгою рвонуло так, що вибухову хвилю зафіксували магнітні станції по всьому світу, а ліс вивалило на площі розміром з непогану європейську країну.
Тунгуський феномен досі залишається однією з найбільших загадок астрофізики. Чому? Бо там немає кратера. Взагалі. Метал чи камінь залишили б величезну вирву, але дослідники знайшли лише гектари обпалених дерев.
Сучасне комп'ютерне моделювання від Лабораторії реактивного руху NASA пропонує альтернативні сценарії, які не узгоджуються з класичною версією про суцільний залізний метеорит. Розрахунки показують, що в атмосферу, ймовірно, влетіла пухка крижана комета або кам'яна брила заввишки з 30-поверхівку. Вона рухалася на шаленій швидкості під гострим кутом і просто не витримала тиску. Стався колосальний тепловий вибух на висоті близько десяти кілометрів. Землі досягла лише ударна хвиля.
Є ще одна версія, яка зараз активно обговорюється як альтернативна гіпотеза серед частини дослідників — космічний рикошет. Об'єкт міг пройти крізь атмосферу по дотичній траєкторії, втратити частину маси, залишити випалену зону і знову вийти у відкритий космос.
Космічний мотлох прилітає до нас щодня
Тонни пилу та дрібних камінців непомітно згорають у небі, але з великими об'єктами історія інша. Офіційні звіти Центру вивчення навколоземних об'єктів NASA заспокоюють: у найближчі сто років наразі немає відомих великих астероїдів із значущою ймовірністю зіткнення із Землею.
Але є нюанс. Вчені бачать лише великі тіла. Тисячі дрібніших брил — якраз розміром з Тунгуську — досі залишаються невиявленими або занадто складними для раннього фіксування наземними телескопами.
Людство нарешті почало будувати захист, а не просто спостерігати. Перший реальний тест відбувся під час місії NASA DART. Спеціальний зонд на швидкості близько 23 000 кілометрів на годину навмисно протаранив 160-метровий космічний уламок Діморф.
Результат здивував навіть скептиків. Орбіта небесного тіла змінилася, а час його обертання скоротився приблизно на 33 хвилини. Це доводить, що збити астероїд з курсу — цілком реальний план. Головне — помітити загрозу не за кілька годин до падіння, а за роки. Тоді у космос можна відправити важкий ударний апарат, який просто відштовхне небезпечну скелю далі від Землі. Без зайвого кінематографічного пафосу та підривних місій у стилі Брюса Вілліса.
Читай також: