Слідчі та тюремні наглядачі щодня стикалися з однією і тією ж схемою: затриманий за крадіжку рецидивіст називався вигаданим ім'ям, показував чисті документи і йшов під суд як вперше пійманий порушник. Уся ідентифікація трималася виключно на пам'яті детективів. Якщо оперативник особисто не згадав обличчя, бандит легко уникав серйозного терміну.
Усе змінилося, коли до архіву префектури влаштувався Альфонс Бертільйон — син відомого статистика, людина з математичним складом розуму та фанатичною любов'ю до порядку. Саме аналітичний підхід Бертільйона знищив епоху анонімних злочинів.
Із архівів префектури поліції Парижа відомо, що Бертільйон запропонував кардинально новий метод — антропометрію, яку згодом назвали бертільйонажем. Логіка була простою: скелет дорослої людини після 20 років не змінюється, а шанси знайти двох людей із абсолютно однаковими параметрами тіла — мізерні. Альфонс вимірював усе: довжину голови, ширину вух, довжину пальців, лівого передпліччя та стопи.
Колеги спочатку крутили пальцем біля скроні, коли бачили, як Бертільйон бігає по камерах із циркулем. Але у 1882 році керівництво дало йому шанс. Результат вразив: за допомогою картки вимірів він за лічені хвилини вирахував злодія, який видавав себе за іншу особу.
Паралельно Бертільйон здійснив ще одну революцію, яка сьогодні здається нам буденністю. Він запровадив суворий стандарт судово-ізоляційної зйомки. До нього арештантів фотографували як для сімейного альбому — у капелюхах, упівоберта, з посмішкою. Такі картки були марними для розшуку і Альфонс змусив фіксувати два чітких ракурси: рівний анфас та чистий правий профіль. Світло мало падати так, щоб було видно кожну зморшку чи шрам.
Історичні праці з розвитку криміналістики фіксують, що система Бертільйона протрималася на піку популярності понад двадцять років. Її скопіювали поліцейські департаменти по всьому світу. Крах методу стався на початку 20 століття в американській в'язниці Лівенворт, куди привезли засудженого на ім'я Вілл Вест. Його антропометричні дані до міліметра збіглися з параметрами іншого в'язня, який уже сидів там і мав таке саме ім'я. Вони виглядали як близнюки, хоча не були родичами.
Цей випадок змусив правоохоронців перейти на дактилоскопію — відбитки пальців виявилися надійнішими. Бертільйон до кінця життя опирався новому методу і вважав свої обчислення точнішими. Проте його головна заслуга не в лінійках, а в тому, що він змусив слідство працювати з математичною точністю, а не з суб'єктивними здогадками. І кожен сучасний «магшот» у базі поліції — це його пряма спадщина.
Читай також: