Через деякий час після визволення Ізюма, який довгі місяці був в окупації, там почали відкриватися жахливі факти перебування «русского міра». Безіменні могили в яких лежали сотні закатованих людей – мирних жителів та українських військових – зі слідами тортур. Віталій Доля один із небагатьох, кому пощастило вижити в цьому Пеклі на Землі. Колись брюнет із густим волоссям, перетворився на сивого із застиглим болем в очах чоловіка.
На початку повномасштабного вторгнення мама Віталія навідріз відмовилася залишати рідну домівки, а він не міг її покинути. Якось на КПП його зупинили російські військові та знайшли у телефоні фотографії товариша у формі.
«Дорогою до мами на блокпості вони почали перевіряти мій телефон. Я не знав і думав, що все видалив, але в кеші телеграм вони знайшли фото мого знайомого, де він одягнений у форму. Вони одразу ж передали мене людині у чорній формі. Такий злий був. Він почав дуже жорстко поводитися зі мною. Одягли наручники. Він поставив мене на коліна, перезарядив автомат і почав кричати. Потім знову перезарядив, і я навіть чув патрон у патроннику. А потім він мені каже – «не тут, будеш смердіти», - згадує житель Ізюма Віталій.
Добряче познущавшись над чоловіком, російський садист зв'язав Віталія стяжками і кинув до машини. Його везли у невідомому напрямку. Він вже прощався з життям, але навіть не здогадувався, що через кілька днів сам проситиме катів про смерть. Над ним знущались, його били, допитували…
«Я морально так був пригнічений, що почав кричати – стріляйте в мене, скільки можна вже катувати», - знемагаючи від болю, бузувірських тортур та допитів просив Віталій окупантів.
Однак, як з'ясувалося пізніше, з чоловіком російські нелюди були ще милосердні, деяким полоненим діставалися справжні упирі. Вони пилили мирним українцям зуби напилком і пропускали через тіло струм.
Читайте також: