Шлях із пекла додому: історія азовця Олега, який дивом вижив, пройшов полон і повернувся до родини

Гроші

У його довгому шляху чоловікові допомогла любов і віра його сім'ї…

Жорстока війна, яку розпочала і продовжує вести росія в Україні, принесла багато горя в сім'ї українців. Мільйони людей стали переселенцями, сотні тисяч втратили житло і мало не у кожного другого кровопролитна війна назавжди забрала рідних та коханих.

Історія простої дівчини Катерини та її коханого, захисника Азовсталі Олега – одна із небагатьох, яка зі щасливим кінцем. Але шлях до нього був непростим.

Щодня Олег писав їй про своє кохання, про те, що хоче, щоб її життя тривало, незважаючи на все, що з ним може статися. Але одного дня СМС від чоловіка припинили приходити. Катя не хотіла припускати думки, що більше ніколи не побачить свого коханого.

За словами Каті, її життя наче зупинилося. Вона не могла повірити, що може більше ніколи не побачити коханого. Але дівчина рішуче гнала геть усі погані думки з голови. Родина Олега довгий час не знала, що з ним, чи живий він, здоровий, де він і чи повернеться додому.

«Ми їздили до церкви і молилися. У нас навіть був такий ритуал, коли щовечора збиралися я, його сестра та мама. Ми сідали в коло і просто по годині молилися за нього, щоб хоч якось зберегти його. Бо за фактом ми зробити нічого не могли», - згадує Катерина.

За три місяці з'явився промінь надії. Олега знайшли на відео, опублікованому окупантами. Він був виснажений і втомлений, але живий. Сім'я зітхнула з полегшенням, їхні молитви, здавалося, не залишилися без відповіді. Але труднощі не закінчилися, тепер стояло завдання повернути бійця на Батьківщину.

Як це сталося, дивіться у сюжеті:

Читай також:

Коли ми чуємо про Стоунхендж, у пам’яті зазвичай спливають картинки з підручників історії про дивних друїдів або похмурі місця поховань. Проте дослідження малюють зовсім іншу картину. 
21122025
Сьогодні святковий декор в Україні — це не про демонстрацію розкоші, а про створення «місця сили». 
Мадагаскар вражає не лише екзотичною природою та давніми обрядами…
Голубці. Ця страва, без перебільшення, є символом затишку, домашнього тепла і, звісно, невід’ємною частиною Різдвяного столу, особливо на Святвечір, коли вона входить до числа дванадцяти пісних страв. 
20122025
Зустріч 2026 року проходить під знаком Червоного Вогняного Коня.