Українка Любов Бондаренко – це живий приклад того, як сила культури та знань може подолати найскладніші випробування. Родом жінка із Зеленопілля, що на Донеччині. Там вона була бібліотекаркою, яка цінувала книги не лише як джерело знань, а й як дорогоцінну спадщину.
Під час війни Любов рішуче взяла на себе місію порятунку книг. Її будинок став останнім притулком для багатьох українських книг, які вона евакуювала з рідного міста. Серед них «Кобзар» Тараса Шевченка – символ української літератури та культурної спадщини. Однак через російські обстріли, що постійно зростали, жінці довелося виїхати з рідного дому і тимчасово оселитися у Черкасах. Там вона вирішила здійснити свій проєкт – створення соціальної бібліотеки у місцевому територіальному центрі. Тут вона організувала куточок для читання, який став важливим місцем не лише для дозвілля, а й освіти.
«Це дуже важливо, бо зараз війна, всі намагаються розмовляти українською. Я і онука навчаю, він зараз пішов у четвертий клас. Я з ним розмовляю українською. Люблю все українське, бо я – українка», - каже завідуюча територіальним центром Любов Шохалевич.
Люди приносять у читацький куточок жінки різноманітну літературу – від художніх творів до наукових праць. Це допомагає урізноманітнити колекцію книг у соціальній бібліотеці та робить її ще більш цінною для місцевої спільноти.
Подробиці – у сюжеті:
Читай також: