Родина старшого сержанта 72-ої бригади Павла Городька, який загинув внаслідок поранення у АТО, майже рік не могла отримати ані статусу сім'ї загиблого, ані допомоги від держави.
"Купа убитих горем матерів, батьків сидять і не знають, куди їм звернутися, щоб допомогли. Закопали людину в яму, поховали – і на цьому допомога влади закінчується, – з прикрістю каже син загиблого захисника Павло. – Когось війна там дістала, когось наздогнала тут. За рік людина згоріла".
Його батько постраждав під час оборони Зеленопілля, внаслідок масштабного поранення осколками та лікарської недбалості у бійця розвилась онкохвороба. Військові медики поставились зневажливо до скарг, і не діагностована на ранніх стадіях недуга призвела до трагічного наслідку.
"Йому в певний час у київській лікарні лікували зуб, на ту маленьку пухлину спочатку ніхто не відреагував. Коли почалися проблеми зі здоров'ям, пізно вже було допомагати, – розповідає Павло Городько. – Найбільша біда, що ми не можемо знайти документи на сьогоднішній день, які підтверджують отримання травми, що стала наслідком. Я відчував приниження якесь, коли командир частини мені каже: "Твій батько – дезертир". Для мене це справа принципу, я буду йти до кінця".
Тільки через сім місяців за допомогою програми Дембель на 2+2 родині захисника вдалося отримати "загублені" документи, які підтвердили їхній статус та дали змогу отримати пільги та допомогу.
Чому держава ігнорує потреби захисників та їхніх родин, розкаже програма Дембель на 2+2. Нові випуски щонеділі о 15:00.