У відвертому інтерв’ю він розповів, як еволюціонував страх на передовій, чому логістика стала найважчим етапом війни та на чому тримається сучасна піхота.
«Перший бій – нічого не розумієш, третій – з'являється острах»
Справжнє усвідомлення війни приходить до людини не відразу. «Ваха» зізнається, що його перший бойовий вихід минув на адреналіні, без паніки чи заціпеніння. Мозок просто відмовлявся вірити в реальність загрози.
«Страху тоді взагалі не було. Просто якийсь, знаєте, хлопчачий азарт: о, можна постріляти! Я б не назвав це страхом – скоріше суцільний адреналін, ти постійно на підйомі. Пам'ятаю, після першого бойового виходу я дві ночі не міг заснути. Усе це беззупинно крутиться в голові, згадуєш кожен момент, аналізуєш. А потім уже перший бій, другий, третій – і звикаєш, все стає на свої місця».
Серед військових існує негласне правило трьох боїв. Воно чітко визначає, як змінюється психологічний стан бійця, коли він стикається з реальністю окопної війни.
«У нас кажуть, що становлення піхотинця – це три бої. У першому ти ще нічого не розумієш. У другому – почуваєшся справжнім Рексом, думаєш, що все вмієш і море по коліна. А от у третьому вже з'являється реальний острах, бо приходить повне розуміння ситуації та ціни помилки».
Небо, яке диктує правила
Війна на початку кардинально відрізняється від того, що відбувається на фронті зараз. Ще рік тому основною загрозою для позицій була ворожа артилерія. Сьогодні на перший план вийшли технології.
«На початку моєї служби ближніх стрілецьких боїв майже не було. Тільки обстріли з того боку – міномети, «Гради», СПГ. А про FPV-дрони ми тоді й не чули. Вперше я побачив і зрозумів, що це таке, 11 січня цього року. Одна така «пташка» залетіла до хлопців на спостережний пункт і зависла на захисній сітці – її потім розстрілювали з автоматів. А друга йшла прямо на нас. Тоді просто Бог відвів».
Зазвичай піхота заходить на чергування на 7–10 днів. Умови аскетичні. «Ваха» зізнається, що найбільше в окопах не вистачає не зброї, а звичайної людської радості:
«Доброї кави дуже бракує. От справді гарної кави, та й усе».
Але головна проблема криється не в побуті. Найважче – це логістика.
«Раніше нас просто вивозили на пікапах. Запитали по рації, чи чисте небо — і виїхали. А зараз найважче – це саме заїзд і виїзд. Коли ти вже зайшов на позицію, стає значно легше. А в дорозі ти постійно чуєш ворожий дрон і не знаєш, звідки він вдарить. З іншого боку, зараз дуже допомагають наші «пташки». Свій дрон летить попереду, веде тебе, бачить усе зверху і вчасно попереджає про небезпеку».
Саме тому погана погода стала головним союзником української піхоти. Вона дає те, чого не може дати жодна броня – невидимість.
«Головне на війні – мати терпіння і не лізти на рожон. Для цивільної людини дощ, туман чи завірюха – це погана погода. А для піхотинця зараз – це саме те, що треба. У таку негоду мало хто літає, тому можна більш-менш спокійно зайти на позицію чи вийти з неї».
Ціна 200 метрів та талісмани на удачу
Коли твоє життя залежить від випадковості, будь-яка дрібниця набуває сенсу. «Ваха» носить із собою кілька оберегів: синьо-жовту мотанку, медальйони та сплетений дітьми браслет від рідних. Має і суворі особисті правила:
«Є свої забобони. Наприклад, перед бойовим виходом – ніякого душу. У кожного тут щось своє».
Але найбільший талісман і опора на фронті – це люди. Побратими, які витягнуть і не залишать.
«Коли бачиш небезпеку на екрані планшета, стає моторошно. Але ти розумієш: за кермом сидить побратим, який тебе вивезе за будь-яких обставин. Побратим на війні – це брат. Більше тут нічого додати».
Саме втрата побратимів залишає найглибші шрами. Розвідник відверто ділиться найважчим спогадом за весь час служби – моментом, коли порятунок був буквально на відстані витягнутої руки.
«Найбільше врізалося в пам'ять, як хлопці виходили з позиції і по них вдарив ворожий FPV-дрон. Їм не вистачило буквально метрів двісті, щоб дістатися укриття. Йшли два моїх побратима, і ця «пташка» вдарила прямо між ними. Я тоді був на командному пункті, чекав на них, готував евакуацію. На жаль, врятувати вдалося не всіх».
Хребет армії
Технології змінюють хід бойових дій, екрани планшетів дають картинку з неба, але остаточний контроль над землею залишається за тими, хто в неї вгризається. Без піхоти будь-яка зброя втрачає свій стратегічний сенс.
«Піхота – це хребет оборони. Навіть якщо позиція ідеально обладнана, але порожня – це просто порожня земля. Територія стає нашою лише тоді, коли туди заходить піхота. Дрони ведуть розвідку, але кому вони передають інформацію? Піхотинцям! Без нас ніяк. Сьогодні піхотинець – це людина із залізним характером і неймовірною витримкою».
«Ваха» відверто зізнається, що після пережитого на передовій повернутися назад і стати таким, як раніше, вже не вийде.
«Після війни доведеться наново звикати до цивільного життя. Тому що фронт по-любому змінює щось у твоїй голові», – каже військовий.
Але зараз у розвідника та його побратимів інша мета – вижити, втримати свій напрямок і дочекатися тієї самої «поганої» погоди, яка дозволить зробити черговий крок уперед.
«Головне для нас зараз – триматися і берегти себе, щоб усі змогли повернутися додому після нашої перемоги».
Читай також:
- Телеканал 2+2 започаткував спільний проєкт із 58 окремою мотопіхотною бригадою імені гетьмана Івана Виговського
- Від піхотинця-строковика до командира екіпажу БпЛА: як війна змінила 26-річного «Генерала» з 58-й ОМПБр?
- Від снайперського прицілу до екрана FPV: як боєць «Монтеро» палить ворожі колони на Донбасі?