Жарти, мрії та професійні секрети Олексія Смолки

Цього разу Олексій Смолка з’явився на екрані у ролі роззяви-опера, за спиною якого й війна, і втрати, і зрада. Про труднощі та курйози Олексій розповів "ТV-Парку".

– Чим будете дивувати у новому серіалі?

Цього разу я граю персонажа неоднозначного – оперативника Льоню Майстренко. Він балагур, любить веселощі, завжди вдало пожартує. Але це не комедійний герой. Я називаю його «надто чесним алкоголіком». Всю ту несправедливість, яка коїться в міліції, біль, сум, втрати він звик заливати алкоголем. Через це він не сідає за кермо, натомість завжди каже: "Моя "ластівка" чекає на мене в гаражі, коли я прийду тверезим. Напевно, не дочекається". Насправді ж я боюся сідати за кермо, тому і в цій картині також не сів.

– Чи є у вас щось спільне з цим героєм?

Я одразу відчув, що це мій персонаж. У мене таке саме почуття гумору. До того, як я вступив до Карпенка-Карого, грав у КВН. А там, щоб відповідати швидко та смішно, потрібно завжди так думати. Я своїх рідних, напевно, дістав своїми жартами. Гімнаст прокидається та займається з ранку, а я – жартую. До того ж, на знімальному майданчику багато імпровізував. Хоча й були суворі обмеження за сценарієм, але від тексту відходив. А коли всі побачили результат, сказали: "Смолку не чіпати, він знає, що робити".

– На знімальному майданчику у вас склався суто чоловічій колектив. Не важко було таким сильним, харизматичним чоловікам знаходитись у кадрі одночасно?

Ні, ми постійно жартували, сміялись, допомагали один одному. Саме колеги підкинули моєму герою фразу, яка проходить крізь весь серіал: "Їдять мене мухи. Шо проісходить?". Вона звучить з різним підтекстом, інтонацією, але абсолютно точно характеризує персонажа. До речі, до "Ментівських" я вже знав деяких акторів. А з Людмилою Барбір познайомився ще у студентстві. Для неї я, так би мовити, "хрещений батько вступу до Карпенка-Карого". Вперше ми познайомились у потязі, коли я їхав з гастролей з Чернівців, а вона з мамою до столиці. Всю дорогу вмовляв її йти у Карпенко. Ми потім навіть жили на одному поверсі у гуртожитку.

– Що було найважчим у знімальному процесі?

З жахом пригадую зйомки бійок біля гаражів. Ми працювали 30 грудня до 12 години ночі. Мінус двадцять, холодно, а ми – у тоненьких курточках, тому що за сценарієм була осінь.

– Не секрет, що вас обожнює вся знімальна група. Чим заслужили таку симпатію?

У 2000 році мені пощастило зніматися з чудовим актором Володимиром Долінським. Він взяв мене під своє крило. Володя казав, що гримери та візажисти – ті, хто постійно турбується про акторів, але зрідка отримують таку саму турботу у відповідь. З того часу кожен ранок беру на роботу цукерки. Коли я на знімальному майданчику, без цукерок ніхто не піде.

– У вас багато негативних персонажів. Чи не хотілося б вам зіграти зовсім протилежний образ?

Ні, навпаки, я дуже хочу зіграти маніяка. Це майстерність. Пік акторської роботи. Закон гри негативної ролі – ти повинен виправдати для себе вчинки персонажа, не засуджувати його. Бо злочинці, вбивці, крадії ніколи не вважають себе поганими. У них інша психологія, інше розуміння добра та зла.

– Ви майже живете на роботі. А чим любите займатися у вільний час?

Дуже люблю подорожувати. Раз на рік точно їзджу куди-небудь: Туреччина, Єгипет, Сицилія. У нас з друзями є традиція: летимо закордон та займаємося дайвінгом. Через зламане перенісся я не можу занурюватися глибоко, моя межа – 6 метрів, але задоволення отримую величезне.

– Привозите сувеніри?

Привожу рецепти. Дуже люблю готувати. Це у мене в крові, батько був шеф-кухарем. Пам’ятаю, як у перший клас приніс свій торт "Пустеля". Рецепт дуже простий: крохмаль, згущене молоко, два яйця. Всі мами були у захваті. А найперший шедевр я приготував ще раніше, але припустився помилки. Залив пиріг варенням та поставив у духовку. Все згоріло, я сховав його під ванну – та отримав потім на горіхи. Був час практикуватися. Тепер можу радувати гостей і супом харчо, і жульєном, і відмінною пастою карбонара.

Дивіться "Ментівські війни. Київ" з понеділка по четвер о 20:30 на 2+2!