Олександр Терещенко ціною власних рук врятував життя чотирьом побратимам. Він просить не називати його героєм, але інакше й не скажеш.
Він доброволець тричі: сам пішов у військомат, коли почались бойові дії на сході, сам попросився в зону АТО. І обрав самісіньке пекло - Донецький аеропорт. Там в його укриття залетіла ворожа граната. Аби врятувати своїх побратимів, що були поруч, Олександр спробував викинути боєприпас, але не встиг. Вибухом відтяло обидві руки, розірвало око.
"Розпочався обстріл, сепаратисти пробралися ближче до нас, - згадує боєць про той страшний день. - Почали ми відкидатися гранатами і стріляти, в нас летіло все на світі. Повернулися, побачив, що лежить граната за півметра від мене на підлозі. Не знаю, чи правильним це було рішенням: я думав, що я встигну її відкинути…"
Але не встиг. Лікарі не змогли врятувати кінцівки. А от око йому врятували.
Дружина Олександра Лариса розповідає - відчувала недобре. Він не прислав їй звичну СМСку, а потім з його мобільного подзвонили.
"Це дзвонив лікар. Він розказав, що сталося з моїм чоловіком. Потім дав йому слухавку, а він сказав: вибач мені, я не хотів".
У лікарню до чоловіка Лариса приїхала із 21 річним сином, який тільки-но зайшов до палати зі сльозами на очах мовив: "Тато, я люблю тебе, я тобою пишаюсь!".
Ці слова, каже Олександр, дали йому силу жити далі. А ще турбота лікарів та волонтерів і підтримка земляків – миколаївців.
У рідному місті Олександра добре знають – він працював на телебаченні. А коли почалася війна став тричі добровольцем – сам пішов у військомат, сам попросився в зону АТО, а там визвався добровольцем у Донецький аеропорт.
Колеги хочуть, щоб Олександр повернувся у професію. Для цього герою потрібні нові – електронні – руки. А на нові руки – гроші. Колеги, друзі, знайомі і незнайомі з ним миколаївці роблять усе, що можуть… І просять підключитися до них усіх небайдужих.
Нарешті після тривалого лікування, Олександр удома. Око лікарі змогли врятувати. А без рук він лише намагається вчитися жити.
Нові руки герою можуть виготовити за кордоном. Поки що родина розраховує потрапити в перелік на безкоштовне протезування. Якщо ж не вийде – раз на 7 років сучасні кінцівки коштуватимуть стільки, скільки Олександр і здоровим не заробив би за все своє життя.
Протезуватись Олександру треба вже в січні. Поки ж, на його благодійних рахунках нема й половини від необхідної суми.
Якщо герою пощастить потрапити в перелік на безкоштовне протезування – усі зібрані гроші Олександр обіцяє віддати іншим пораненим бійцям.