Щоранку він прокидається і замість чаю чи кави досі поруч із ліжком шукає зброю…
Максиму Денисову 37 років, позивний - Купол, аеропорт обороняв 10 днів.
Звичайний київський таксит пішов на війну після поранення друга і там досконало освоїв ручний гранатомет, з яким не розлучався. У новому терміналі летовища Максим саме знайомив новоприбулих із позиціями, коли їх почали острілювати з обох сторін. Коли пролунав вибух Максим прикрив собою командира. Отримав кульове поранення нижньої щелепи і мінно-вибухову травму, з пошкодженням верхньої щелепи. Втратив ліве око. Контузія 2-го ступеня лівої лобової частки, пошкодження фаланги пальця руки. Наші відтягнули пораненого Максима в Штаб, де зберігали продукти харчування, медикаменти та звозили поранених для подальшої евакуації.
Добу з аеропорту його не могли вивезти, дві попередні бронемашини з пораненими підірвали, лише на третій врятували Максима. Понад півтора місяця кіборга лікують в київському шпиталі. Він втратив око, йому бережно і довго латали голову. Тіло лікарі врятували, лікувати душу буде важче.
У кіборга короткострокова втрата памяті, дезорієнтація в просторі, нервозно-тривожний стан. Йому сняться жахи, він досі воює і рветься в аеропорт.
"Я думаю, що це ніколи не забудеться. Там друзі ж залишалися і в полон взяли трьох: комбата і двох солдатів," - розказує "кіборг".
Максим ніби пробує думати про життя мирне, і про довідки для отримання статусу учасника АТО, і про те, як погашати кредит, який він взяв на житло, як влаштуватись на роботу із одним оком. Проте, поки кожного разу, згадуючи аеропорт, боєць зривається. Попереду крім протезування ока ще тривале психологічне лікування.