28 серпня їхня колона їхала виручати оточених під Іловайськом, проте була обстріляна. Санітар 42 батальйону територіальної оборони з Полтавщини Володимир Донос дістав наскрізне поранення ноги.
Друг відтягнув його з лінії вогню у ліс. Там перев'язав рану, забрав ще одного пораненого і обіцяв повернутись. Опритомнів Володимир серед пошматованих людських тіл. Перше що побачив - очі мертвого бійця…
Далі усе перетворилось на щосекундне виживання. Рухатись Володимир не міг, одразу непритомнів від болю. Поруч знайшов каску вбитого, щоби напитися, збирав у неї дощову воду, яка стікала з дерев. Проте, дощ був лише один день, далі 4 дні без води.
Володимир загострював зубами гілки, довбав землю, аби голим тілом лягти в землю. В нього був сильний жар, а земля знижала температуру тіла. Його нога щодень то більше гнила, завелись опариші. А у санітара який їхав на бойове завдання із собою не було жодних ліків, навіть знеболювального, лише жгут. Він промивав власною сечею страшну рану на нозі, бо не було інших антисептиків.
"Мух багато було. Я відривав рота, чекав поки залізуть. Їв мух, потрібно було щось їсти", - розказує мужній боєць.
Аби не збожеволіти Володимир вів щоденник у блокноті, рахував ранки і вечори.
На п'ятий день його знайшли місцеві селяни. Далі його відправили у шпиталь ДНР. Там ампутували половину ноги. Після 22 днів під час обміну полоненими Володимира обміняли.
Нині Володимир у Києві у шпиталі. Йому необхідне дороге протезування.